Коли золото говорить — IІ частина
Опубликовано 29. Сен, 2015 в Золото
Знайдено в кургані Переп'ятиха, с. Мар'янівка Київської області
У залізному віці перше місце з видобутку золота посідає Іберія, здійснюють розробку надр золотоносна Галлія, а також Македонія та Фракія. В Карпатах найбільший видобуток золота припадає на епоху Римської імперії, особливо на час існування її провінції Дакії (106 — 271 рр.). До Римської імперії (30 р. до н.е. -І 476 р. н. е.) входили тоді основні золотоносні райони світу.
У середні віки Карпати набувають першорядного значення в Європі щодо видобутку цього металу. У другій половині І тисячоліття найбагатшою європейською країною стає Візантія, яка збирала золото з усіх золотоносних районів того часу. З XI ст. і особливо з XIII ст. в Європу надходить золото з нових родовищ Африки (Гвінея, Золотий Берег).
Як бачимо, визначити джерела золота скіфського періоду над¬звичайно складно. Це могла бути північноафриканська, індійська, середньо- й центральноазіатська, кавказька чи європейська золота сировина. Історик Геродот вказував на золото Рифейських (Уральських) гір. Однак, ані багатий на золото Урал, ані близькі до нього золотоносні райони Північного Казахстану та Алтаю не згадуються серед давніх золотоносних районів світу.
Можливо, треба уважніше придивитися до золота, щоб воно само заговорило про себе й як метал, і як мінерал. Проте шукати ознаки мінералу в золотому виробі нелегко, часто-густо вони втрачаються на шляху від руди до виробу. І все ж щось природ¬не в них залишається. Головне — терпіння й придатний спосіб пошуку цих ознак.
У цілому проблема мінералогічного походження археологічного (і насамперед скіфського) золота надзвичайно складна, її розв’язання потребує нових, більш детальних методів дослідження. Але, як кажуть, гра варта свічок, адже її вирішення мало б сприяти, за певних умов, правильній орієнтації щодо пошуків родовищ золота в Україні, встановленню шляхів його міграції, способів видобутку й виготовлення з нього різних виробів, тобто це розв’язало б цілий комплекс питань — геологічних, мінералогічних, історичних, гірничих і металургійних.
Цілком вірогідно, що відповідь криється у типоморфних властивостях самородного золота, бо саме вони є індикаторами середовища, в якому відкладався мінерал. А золото, як ми вже знаємо, відкладається з гідротермальних розчинів на різних глибинних рівнях земної кори й набуває спе-цифіки залежно від складу розчинів та умов мінералоутворення.
І хоча ця залежність ще не повністю з’ясована, все ж деякі типоморфні ознаки золота окреслюються досить чітко й можуть бути використані у визначенні генезису руд і мінералу.
До таких ознак передусім слід віднести ознаки формаційної належності рудних утворень. Так, у малосульфідних рудах гли-бинних родовищ переважає золото пізньої генерації, яке утворює асоціації з сульфідами міді, свинцю й цинку. Золотини переважно грубозернисті, з невиразними мозаїчністю й зональністю. Проба золота 900 — 950, іноді 800 — 850. Разом із звичайними домішками заліза, міді, свинцю і цинку у ньому можуть міститися платина, нікель, титан, хром, кобальт, миш’як. Золото із середньоглибинних родовищ має пробу 800 — 880. Крім наскрізних його домішок (заліза, міді, свинцю, цинку), важливого значення набувають такі елементи, як вісмут, олово, ртуть. Внутрішня будова золотин відносно однорідна. Проба малоглибинного золота 600 — 750, характерні домішки — ртуть, телур, селен, марганець, сурма, структура зерен дрібнозерниста, мозаїчність і зональність добре проявлені.
Не менш важливі індикатори регіональних геохімічних особливостей золотої мінералізації. Ними можуть бути значні концентрації в золоті елементів, що утворюють металогенічний фон рудної провінції. Деякі з них є постійними домішками в мінералі (срібло, мідь, свинець, цинк, залізо) і регіональна специфіка ви-являється лише в їхній концентрації, інші характерні тільки для золота певних районів. Звичайно такі елементи утворюють свої власні геохімічні поля й разом з тим спостерігаються в залягаючих тут золотих рудах і самому золоті (олово, вольфрам, молібден, нікель, платина, ртуть, вісмут та ін.). Це й спрацьовує як індика¬тор: якщо маємо ідентичність цих показників природного й археологічного золота, можна вважати питання — звідки? — вирішеним.
Можливе вивчення й інших ознак, більш тонкого рівня, наприклад, ізотопів свинцю у золоті. Все це добре, але за умов, шо золото було добуте примітивним (не хімічним) способом і не зазнало серйозних змін у складі й структурі внаслідок його об-робки й виготовлення виробу. Хімічне добування й обробка золота можуть знищити багато індикаторних ознак. Але й окремі властивості несуть у собі цікаву інформацію. Наприклад, за характером неоднорідності золота можна визначити сингенетична вона чи епігенетична відносно мінералу, чи отримана в процесі обробки золота й виготовлення з нього прикраси. Чи є висока проба золота природною, чи набутою? Комплекс ознак дозволяє визначити, з якого регіону й родовища походить золото. Адже, і в межах території України карпатське, закарпатське й донбаське золото чітко відрізняються одне від одного. Яке ж походження має скіфське золото: уральське, алтайське, середньоазіатське, кавказьке, єгипетське, іспанське, трансільванське, балканське, українське…? Скрупульозні дослідження повинні дати на це відповідь.
Орієнтуючись на викладене вище, тобто на типоморфні ознаки золота, ми разом із співробітниками Музею історичних кош-товностей України зробили спробу проаналізувати мінералогічне походження деяких золотих і срібних речей з поховань на тери-торії нашої країни (переважно VI і IV ст. до н. е.). Географія зразків, шо являють собою різні вироби й фрагменти прикрас, дуже широка. Серед них такі відомі знахідки, як золоті пластини з інкрустацією й фігурою кабана з кургану біля с. Олександрівка Дніпропетровської області (VI ст. до н. е.), окуття піхов меча з Товстої Могили (IV ст. до н. е.), фрагменти прикрас з розкопок в Ольвії, кургану Завадська Могила Дніпропетровської області, а також з різних скіфських поховань Донецької, Запорізької, Черкаської, Херсонської та Сумської областей.
Результати досліджень зразків (див. атлас) показали, що вони виготовлені переважно з електруму (найчастіше до нього відносять золото проби 350 — 700) з вмістом золота 37 — 55 % (решта — срібло, трохи міді), іноді до 60 — 72 %. Тільки деякі з них мають високий вміст цього металу (78 % — відносно низька проба 750; 93 % — висока проба 950). Багато зразків вироблено з досить однорідного золота, іноді в основній масі низькопробного золота зустрічаються високопробні ділянки (70 — 80 % Аu). Характерною ознакою більшості досліджених виробів є високий вміст у золоті домішок міді (0,5 — 7 %). У деяких зразках досить багато ртуті, інколи — заліза та олова. Олово зафіксоване яку ма-триці зразка (близько 10 %), так і в прожилках-тріщинах (4,5 %). Ці частини зразка відрізняються й за вмістом золота (78 % і 83 % відповідно). Крім того, у матриці фіксуються мікроділянки, майже повністю складені сріблом (98,5 % Ag; 1,4 % Аu).
Читайте також:
