Драгоценные камни

Золоті комори світу

Опубликовано 18. Мар, 2011 в Золото

Перші нагромадження золота були зроблені в Африці, яка стала колискою, а згодом і найбільшим центром у світі по видобутку цьо­го металу. Очищуючи самородки від найменших сторонніх час­тинок, люди навчились промивати золотоносні піски. В безвод­них Нубійській та Аравійській пустелях золотошукачі просівали пісок як зерно на току. Промивання й віддування решток поро­ди дозволили видобувати дрібне золото. А це свідчило, що доцільніше переробляти всю товщу золотоносних пісків, ніж шу­кати окремі самородки, як це робили перші шукачі золота.

Відновлена Г. Квірінгом (за С. В. Потьомкіним, 1988) карти­на золотодобувної промисловості в давнину показує, що вона розвивалась неоднаково на різних континентах {табл. 1). Звичайно, тоді скрізь першорядна роль належала розсипищам, як і в наступні віки аж до середини XIX століття. Добре відомо, що у XIV ст. до н. е. тисячі рабів вже добували золото в доли­нах Білого й Голубого Нілу. Розробка золотоносних пісків Нубійської та Аравійської пустель почалася, мабуть, значно раніше. Нубійські рудники майже 1000 років постачали Єгипет золотом. Нільський пісок був дуже багатий на цей мінерал. Існу­ють дані, що вміст золота в десятиметровій товщі річкових відкладів досягав 80 г/тонну. З XXX ст. до н. е. значний видобу­ток золота надходив також з розсипищ Південної та Західної Аф­рики, його пік припадає на XX—XI ст. до н. е. У XVI—XV ст. до н. е. дуже багато золота давала Аравія.

Одним з важливих золотодобувних районів світу була в давні часи Європа, особливо в X—І ст. до н. е. — території Іберії та Галлії (сучасні Іспанія, Північна Італія, Франція, Бельгія, Швей­царія та ін.). З XI ст. до н. е. чимало золота добували в Іспанії. На Балканах розробку золотоносних розсипищ активно вели у IV ст. до н. е. У Давній Греції цей метал постачали відомі фра­кійські рудники Касандри та Панагеї. Доречно згадати давньо­грецький міф про золоте руно, яке було викрадене аргонавтами  (VIII—VI ст. до н. е.) й перевезене з Колхіди (Кавказ) до Греції. У IV ст. до н. е. золоті рудники були основою могутності Маке­донії. У Боснії та Герцеговині розсипища були відпрацьовані ще до IV ст. до н. е., а в Далмації — на кілька століть раніше. Зго­дом великого значення набули золоті копальні Карпат.

Таблиця 1. Розподіл світового видобутку золота по континентах (у тоннах)*

* Таблиця складена з урахуванням даних Г.Квірінга (за С.В. Потьомкіним, 1988) про видобуток золота в давні й середні віки та підрахунків А.С. Марфуніна (1987) про видобуток золота 14 головними золотодобуваючими країнами світу у 1493-1980 рр.

У залізний вік і особливо в епоху Римської імперії центр світово­го добування золота перемістився з Африки до Європи. Майже за три століття в Західній Європі було видобуто понад 1500 т цього доро­гоцінного металу. Золоті монети стали головними в грошовому обігу, срібло відійшло на другий план. Європейцями, а саме рим­лянами, було значно вдосконалено способи видобування золота. Вони перші застосували металеві жолоби з ртутним покриттям, що дозволило затримувати найдрібніші зерна. В ті часи римські гірни­чодобувні підприємства — арругії — були неперевершеними. На зо­лотих родовищах римляни робили глибокі підкопи, обвали, роз­мивали породи водою під великим тиском, створивши у такий спосіб щось на зразок сучасних гідромоніторів.

Починаючи з XXX ст. до н. е., розроблялись родовища Мадраса, Малакського півострова, Тібету. Відомі дуже давні золоті копальні в Малій та Середній Азії. У XX — XI ст. до н. е. в Ки­таї добували золото з розсипищ і вже карбували золоті монети. Багато цього металу видобувалось в Індії у XIV — XII ст. до н. е. Проте найбільше азійського золота було видобуто в І тисячолітті до н. е. і в середні віки.

Як свідчать дані таблиці 1, епохи, що отримали назви від ка­меню, міді (її сплавів) та заліза, були також епохами золота. Йо­го видобуток стрімко зростав і досяг найбільших висот у залізно­му віці; за часів Римської імперії та в середні віки він дещо ско­ротився. Провідними «золотими» континентами тоді були Афри­ка, Європа та Азія, але вже на межі нової й давньої історії з’являється могутній центр видобутку золота в Америці. Згідно з ар­хеологічними даними, розробка дорогоцінного металу на її тери­торії провадилася, починаючи з II ст. до н. е., переважно в Мек­сиці, Колумбії, Перу, Панамі, Гватемалі. Загальний видобуток американського золота в доколумбову епоху оцінюється близько 200 тонн.

Перше золото Америки належить до рудних провінцій Андського складчастого пояса, пізніше воно було відкрито в давніх кратонах. Саме Анди вважають місцем легендарного Ельдорадо (ісп. — el dorado — золота країна) — це озеро Гуатавіта, де працю­вали найуміліші ювеліри доколумбових цивілізацій Америки. Зауважимо, що Колумбія досить довго була першою щодо видо­бутку золота у всьому світі з часу відкриття південноамерикансь­ких родовищ до початку розробок у Сибіру та Каліфорнії, посту­пившись першістю лише у XVIII ст. Бразилії. Майже три з поло­виною століття (з XVI — до середини XIX ст.) Південна Америка була лідером світового видобутку золота.

Приводом для виникнення легенди про Ельдорадо є давня за­бута церемонія країни муісків (А. С. Марфунін, 1987, с. 51): «її правитель щоранку оповивав себе, як укривалом, шаром золото­го пилу, а ввечері змивав його, занурюючись у води священного озера Гуатавіта. Пліт з правителем і жерцями плив на середину озера, з нього на дно кидали дарунки у вигляді смарагдів, золо­тих корон, намиста. З цього обряду муісків походить слово «по­золочений» — Ельдорадо». Це слово дало назву мрії багатьох шу­качів багатств — легенді про країну золота й дорогоцінного каміння — країну «Ельдорадо». З часом словом Ельдорадо поча­ли називати найбільш значні золоті рудники та розсипища.

Більш-менш точні дані про кількість видобутого золота в світі з’являються з 1493 року. Наприкінці XV і на початку XVI ст. по­шуки нових джерел жовтого металу поширюються. Мрія про Ельдорадо володіла душами португальських та іспанських море­плавців — Бартоломео Діаса, Васко да Гами, Кабраля, Христофора Колумба, Генріха Мореплавця, Васко Бальбоа та ін., коли во­ни споряджали свої кругосвітні експедиції. Великі географічні відкриття і пограбування завойованих земель привели до зростання видобутку золота та його запасів. Основна його маса надходила до Європи з Америки.

Наприкінці XV ст. починають видобувати золото на Кубі, у 1537 р. — у Новій Гренаді (Колумбія), у 1577 р. багаті руди цього металу відкрито у Бразилії, в XVI ст. — у Мексиці, Чилі, Перу. У XIX ст. знайдено великі золоті родовища в Північній Америці (США): у 1801 р. — у шт. Північна Кароліна, 1829 р. — у шт. Джорджія, 1847 р. — у шт. Каліфорнія, 1849 -1859 pp. — у шт. Невада, 1862 р. — у шт. Монтана. Ці родовища відразу вису­нули США на провідне місце в світі по видобутку золота. 1823 р. почали добувати золото в Канаді. У першій половині XIX ст. йо­го знаходять у Болівії, 1830 р. — Австралії, 1845 р. — Венесуелі й на півдні Індії, в 1852 р. — Тасманії, 1858 р. — Новій Зеландії. Вза­галі XIX ст. було багате на відкриття золотих родовищ. Не зали­шилась осторонь і Росія, яка з 1820 по 1848 pp. вийшла на перше місце в світі по видобутку золота. Але найбільшого його видобут­ку Росія досягла 1910 р. — 63,65 т, у 1913 р. вона займала перше(60,7 т) місце в Європі й четверте в світі. За запасами золота у відкритих родовищах вона майже не мала конкурентів (за винят­ком ПАР). З 1851 р. почалася розробка багатих золотоносних роз­сипищ Австралії, що різко збільшило світовий видобуток цього металу (1851 -1860 рр. до 2610 т). У 1880 р. було відкрито родови­ще Колар в Індії, 1886 р. — найбільше в світі золоте родовище Вітватерсранд на півдні Африки, наприкінці XIX ст. почали роз­робляти золоті рудники Аляски. Ці відкриття значно підвищили видобуток золота. За період 1886 -1915 рр. було видобуто близь­ко 13 152 т золота, що перевищило майже на 2073 т весь попе­редній його видобуток за 394 роки. З часу розробок (1886 р.) золо­тоносних конгломератів Вітватерсранду Південна Африка повертає собі лідерство, яке не втрачає й сьогодні.

Якщо простежити видобуток золота за століттями другої по­ловини II тисячоліття, його зростання вражає: XVI ст. — 754,8 т, XVII                ст. — 906,3 т, XVIII ст. — 1850,3 т, XIX ст. — 11 702,5 т і XX ст. (до 1963 р.) — 47 698,27 тонни. Таким чином, XX ст. стало епохою гіпервидобутку золота. Всього в світі за другу половину II тисячоліття його видобуто понад 80 000 тонн. Цей період С. В. Потьомкін (1988) поділяє на чотири етапи: І (XV — XVIII ст.) — збільшення кількості золота в Європі в результаті пограбування нового материка — Америки — й розробки там родовищ; II (кінець XVIII ст. — початок XIX ст.) — видобуток його в Центральній та Південній Америці й особливо в Росії; III (XIX ст.) — розробка багатих розсипищ Північної Америки (шт. Каліфорнія, США) та Австралії; IV (кінець XIX ст. і XX ст.) — розробка надзвичайно багатих родовищ Південної Африки (ПАР). Слід також зазначити, що із середини XIX до середини XX ст. була вичерпана більшість найбагатших з відомих золотих родовищ світу, спочатку розсипних, згодом корінних.

Наведемо ще декілька цифр, що свідчать про зміну ролі кон­тинентів у світовому видобутку золота. Якщо на початку XX ст. лідерами були Північна Америка (41,3 % Au) та Австралія (28,4 %), то вже 1913 р. виробництво золота там скорочується (Північна Америка — 23 %, Австралія — 6 %) і на перше місце висувається Африка (45 %). Відтоді перевага Африки (1962 р. — май­же 73 % Au) зберігається й нині (табл. 2). Додамо, що колишній СРСР (західні фахівці оцінювали видобуток золота тут на рівні близько 300 т на рік — удвічі менше, ніж у ПАР) продав 1989 р. 320 т золота, 1990 р. — 400 т, 1991 р. — понад 500 т, а загальний видобуток цього металу становив 1989 р. — 1654 т, 1990 р. -1744 т (без СРСР), 1993 р. — 2000 тонн. Отже, основними золотодобуваючими країнами є Південно-Африканська Республіка, Сполу­чені Штати Америки, Австралія, Росія, Канада, Китай і Бразилія, на які сьогодні припадає близько 90 % світового видобутку золота. Вони мають багаті золотоносні площі з величезними запасами цього металу. На першому місці стоїть Південно-Африканська Республіка з її унікальним родовищем Вітватерсранд. У ПАР зосе­реджено 48 % світового запасу золота. За даними А. С. Марфуніна (1987), з 1493 по 1980 р. з надр 14 головних золотодобуваючих країн видобуто цього дорогоцінного металу (в дужках — проми­слові запаси країн на 1980 р.) (у тоннах): ПАР — 36858 (25000), США — 10014 (3750), Канада — 6511 (1500), Австралія — 6025 (930), Колумбія — 1950 (300), Зімбабве — 1934 (470), Гана — 1679 (780), Мексика — 1540 (250), Бразилія — 1460 (3867), Японія — 896 (150), Індія — 865 (243), Філіппіни — 754 (470), Заїр — 504 (38), Пе­ру — 437 (60). Перелічені країни з 1493 по 1980 pp. дали 71427 т золота, за цей час у світі було видобуто 80368 тонн. За великими запасами золота до цих країн слід ще додати Росію, Узбекистан (видобуто в 1991 р. — 75 т, 1992 р. — 80 т, 1993 р. — 82 т), Чилі (ви­добуто в 1991 р. — 32,5 т, 1992 р. — 36 т), Папуа-Нову Гвінею (610 т, видобуто в 1991 р. — 60,6 т, 1992 р. — 75,5 т), Домінікансь­ку Республіку (170 т) та Західну Європу (180 — 250 т). По конти­нентах, за А. С. Марфуніним (1987), це виглядає так (у тоннах): Африка — видобуто 40975 (запаси 26775), Північна Америка — 18065 (5500), Південна Америка — 3 847 (4 572), Австралія — 6 025 (1 565), Азія — 2 515 (1 132), Західна Європа (запаси 258). У часі (за 6000 років) цей дослідник дає таку оцінку видобутого золота: 3900 р. до н. е. — 500 р. н. е. — 10 000 т; 500 р. — 1493 р. — 2500 т; XVI — початок XIX ст. — 4900 т; 1840 — 1984 pp. — 80 000 тонн. Тоб­то, за всю історію людства з надр Землі видобуто близько 100 тис. m золота (за іншими оцінками, — 115 — 130 тис. т). Золото стародав­нього світу (за різними оцінками, десь 12 500 — 15 000 т) становить лише 10 —11, 5 % всього видобутку цього металу. За А. С. Мар­фуніним (1987), золоті ресурси Землі (земної кори) становлять 200 —300 тис. тонн. Отже, половина чи третина їх вже вичерпана. Майже половину видобутого золота дала Африка (тільки Вітватер­сранд — 36 600 т) до 1980 p., вона ж має й найбільші промислові запаси. З такими темпами видобутку золота його запаси будуть швидко вичерпані й виникне проблема пошуку нових джерел цьо­го металу. Доречно навести підрахунки запасів золота (5,5 млн т) і срібла (45,0 млн т) у водах Світового океану, зроблені академіком В. І. Смирновим, який виходив з того, що концентрація золота в морській воді становить 0,000004 мг/л, срібла — 0,00003 мг/л. Але відсутність дешевих технологій залишає металеві ресурси Світово­го океану поки що недоторканими, однак вони все більше привер­тають до себе увагу. Без сумніву, прийде час, коли води океану стануть новим потужним джерелом золотої сировини.

Таблиця 2. Видобуток золота в основних золоторудних країнах (у тонах) *

* Таблиця складена за даними: 1) Int.Gold Mining Newslett. — 1993. — 20, N12; 21, N1; 2) Extra Lapis. — Mьnchen: Christian Weise Verlag. — 1992. — N2. — 98 s; 3) Эхо планеты. -1990. — N10.

Як зазначаюсь, виявлені геологами запаси золота забезпечують (на тривалий час) його світовий видобуток на рівні не менше 2000 т на рік. У результаті пошуково-розвідувальних робіт щорічно знахо­дять нові природні комори золота — його родовища. Видобуте (на 1980-ті рр.) золото було зосереджено переважно у таких країнах (у тоннах): США — 8220 (1949 р. золотий резерв країни становив 22 тис. т), Німеччина – 2960, Швейцарія — 2588, Франція — 2546, Італія — 2074, Нідерланди — 1367, Бельгія — 1063, Японія — 754, Австрія — 656, Великобританія — 582, Іспанія — 454, Індія — 268. До цих держав слід додати й колишній СРСР із запасами близько 2000 тонн. На кінець 1980-х — початок 1990-х рр. розподіл золота по країнах дещо змінюється: США — 8400 т (за іншими даними, — 9500 т), Німеччина — 3000 т, Франція — 2500 т (за іншими дани­ми, — 3200 т). Росія в середині 1994 р. мала тільки 328 тонн. Але, якщо 1993 р. вона видобула лише 130 т золота, то 1994 р. видобу­ток становив близько 150 — 160 т, це дозволяє їй зайняти одне з чільних місць у світі. Проте наздогнати світового лідера — ПАР, що добуває стабільно понад 600 т (у 1994 р. — близько 650 т) золота на рік (у 1978 р. це становило 72 %, зараз — 43 % світового видо­бутку), поки неможливо. Тільки одна шахта Вандервааль у ПАР дає 82 — 83 т золота на рік. Звичайно, наведені цифри запасів зо­лота в різних країнах можуть бути не зовсім точними.

Головним місцем зберігання золота є державні й приватні бан­ки. Наприклад, Форт-Нокс (шт. Кентуккі) в США — сховище од­ного з найзначніших золотих запасів. Тут дорогоцінний метал зберігається у вигляді 446 000 стандартних зливків вагою 12,4414 кг і розмірами 17,7×9, 2×4,1 см кожний. Інше сховище найбільшого запасу золота та валютних резервів належить Міжнародному ва­лютному фонду, розташованому у Нью-Йорку, де зберігається зо­лото 80 країн світу. У 1989 р. його запас тут становив 800 000 зливків вагою понад 11000 т на суму 160 млрд доларів США.

Метки: Золото, історія видобування золота, родовища