З глибини віків — І частина
Опубликовано 12. Авг, 2015 в Золото
Історія українського золота
Як далеко в глиб віків сягає історія українського золота — мінералу й металу? Стосовно цього існує багато здогадок, версій і просто фантазій. Тому коротко розглянемо доступні нам археологічні, історичні та геологічні відомості про золото й рудну справу взагалі (оскільки історичні долі перших металів людства — міді, срібла, золота, олова та їхніх сплавів — тісно переплітаються) на території сучасної України й сусідніх районів.
Мабуть, варто почати з кам’яного віку, з історії населення неоліту (VI — III тисячоліття до н. е.). За тих часів на території України проживало багато різних племен, які створили п’ять основних культур: буго-дністровську, дунайську, сурсько-дніпровську, дніпро-донецьку й так звану ямно-гребінчасту. Кожна культура розвивалась протягом одного-двох тисячоліть. Судячи з археологічних знахідок у Придніпров’ї, перші прикраси з міді й золота з’явилися наприкінці неоліту (у III тисячолітті до н. е.). їх знайдено в похованнях дніпро-донецької культури. Золота підвіска з Микільського поховання, можливо, найдавніша прикраса із золота у Східній Європі. Племена дніпро-донецької культури (північні кроманьйонці) жили в Придніпров’ї з середини V тисячоліття до н. е. до середини другої половини III тисячоліття до н. е. Пересуваючись на південь, вони встановили контакти з тогочасним населенням Кавказу та племенами трипільської культури, які на початку IV тисячоліття до н.е. зайняли території племен буго-дністровської культури. Саме розвитком міжплемінних зв’язків пояснюється те, що в дніпро-донецьких похованнях з’являються речі трипільської культури, включаючи прикраси з міді. Прикраси з благородних металів могли потрапити до Придніпров’я й з Кавказу. На жаль, слабо вивчено вплив неолітичних племен тиської та буковогірської культур, що спілкувалися з населенням Закарпаття, й основний район проживання яких був на території сучасних Чехії, Словаччини та Угорщини. Рудні райони цих країн добре відомі з давніх-давен. Нагадаймо також, що племена буго- дністровської та дунайської культур були генетично близькі населенню Балкан та Середземномор’я, а звідти недалеко й до більш розвинутих культур Близького Сходу.
Деякі з цих племен проіснували до мідного (сурсько-дніпровські) і навіть бронзового (дніпро-донецькі) віків. Власне мідно-кам’яна епоха (енеоліт) на території України припадає на IV — III тисячоліття до н. е. Це був перехідний період від кам’яного до бронзового віку. Людина опанувала нову сировину, оволоділа першим металом — міддю. Головну роль тоді відігравали племена трипільської культури, які, займаючи проміжне географічне положення (Правобережжя України), були тісно зв’язані як із західно-, так і з східноєвропейськими енеолітичними племенами. Вже ранньотрипільські племена застосовували вироби з міді (прикраси, шила, риболовні гачки тощо), які завозилися з сусідніх регіонів, зокрема Карпато-Балканського, де металургія міді на той час була добре розвинута. Посередниками, завдяки яким трипільці отримували мідь і вироби з неї, були племена гумельницької культури, що проживали в пониззі Дунаю.
Результати археологічних досліджень свідчать про надзвичайно високий рівень розвитку та організації гірничо-металургійного промислу Карпато-Балканського регіону в IV тисячолітті до н. є. Серед пам’яток енеоліту особливо виділяється Варненський некрополь у Болгарії, в якому зберігалося багато речей з міді й золота. Із золота виготовляли тільки прикраси, їх було знайдено близько двох тисяч, загальною масою 4321 грамів. Це надзвичайно різноманітні (близько 60 різних видів і типів) речі — браслети, пластини, підвіски, каблучки, спіралі тощо. Майстерність давніх ювелірів вражає. Вже тоді вони професійно відокремлюються від металургів і ливарників. Все це є свідченням високого рівня розвитку тодішнього суспільства. Болгарські археологи вважають, що джерелами золота могли бути алювіальні відклади. Першоджерела ж міді — це мідні та поліметалічні родовища Фракії (великий рудник IV тисячоліття до н. е. Аї-Бунар та ін.). Дослідження відомого археолога Є. М. Черниха (1976) показали, що завдяки торговим шляхам аї-бунарський метал був поширений (рис. 7) в Молдавії, Західній Україні, навіть у Придніпров’ї, тобто за 1000 — 1500 км від місця видобування.
Вироби з міді (ножі, сокири, шила тощо) використовували племена кеми-обинської культури (3500 — 1800 рр. до н. е.), що прийшли з Північного Кавказу й оселилися у степовій та лісо-степовій зонах Лівобережжя України. У середньотрипільський період металеві вироби використовувало також населення Закар-паття й Прикарпаття, тісно зв’язане з племенами, що жили на те-риторії сучасних Польщі, Словаччини та Угорщини. У Закарпатті знайдено пам’ятки полгарської культури (засоби праці, а також прикраси з міді й золота), поширеної переважно на території Угорщини. Пізньотрипільські племена Північного Причорно¬мор’я й Румунії також широко застосовували вироби з міді. У похованнях софіївських племен поблизу Києва знайдено зброю й прикраси з цього металу. Ймовірно, мідь і вироби з неї завози¬лися сюди з Кавказького й Карпато-Балканського регіонів.
Читайте продовження:
частина ІІ
частина ІІІ